Матеріали засідань

2021-2022 н.р. на ліноїт. Тисни  тут

Вебінар

НУШ !!!

Мабуть, вам неодноразово на очі потрапляли графічні піксельні коди, які розміщують на рекламних буклетах, у транспорті, на вітринах чи у супермаркетах. А чи знаєте, що такі зображення надають безліч можливостей, у тому числі у навчальному процесі?

Якщо ви цікавитесь сучасними технологіями та намагаєтесь максимально залучати їх у освітній процес, то QR-коди можуть бути змістовним доповненням ваших уроків!

Що таке QR-код

QR-код (з англійської Quick Response Code «швидкий відгук») – це графічне зображення, в якому зашифрована певна інформація, посилання на сайт чи окрему його сторінку.

Такі графічні позначки є вдосконаленням лінійних штрих-кодів. Однак на відміну від них, QR-коди дозволяють отримати миттєвий доступ до будь-якої інформації з мережі інтернет за допомогою смартфонів.

Принцип такого кодування було створено японською компанією Denso-Wave в 1994 році. Такі коди спершу призначалися для потреб машинобудування, наразі вони використовуються практично повсюдно.

Як це працює

На відміну від штрих-коду, сканування якого можливе за допомогою тонкого лазерного променя, зчитування QR-коду відбувається за допомогою звичайної камери типового смартфона. Для цього на ньому має бути попередньо встановлена відповідна програма-сканер.

QR-коди включають три квадрати, що призначені для орієнтації та визначення меж всього закодованого зображення, та окремі пікселі, які розташовані в області між цими квадратами. Пікселі, власне, несуть закодований зміст.

Сканування зображення QR-коду відбувається на кшталт розпізнавання обличчя у мережі фейсбук.

Інструкція, як використовувати QR-коди

Чому це зручно

Із залученням QR-кодів можна зашифровувати та отримувати швидкий доступ фактично до будь-якої інформації у мережі інтернет: відео на YouTube, певної геолокації на Google картах, e-mail, посилання на сторінку профілю у соціальних мережах, аудіофайл, книгу тощо. Або у такий спосіб може бути закодовано невеличкий текст чи номер телефону, який можна «зчитати» навіть без доступу до мережі інтернет.

Переваги використання QR-кодування:

• швидко: дозволяє отримати миттєвий доступ до закодованої інформації;
• зручно: вміщує великі об'єми відомостей у невеликому зображенні (4296 символів, а це більше, ніж 2 аркуші машинописного тексту);
• просто: розміщувати код можна на будь-якій рівній поверхні (аркуш, стіна, підлога, бетоноване шкільне подвір'я тощо).

Як це можна використати у навчальному процесі

Сучасні учні практично не уявляють життя без смартфона. Адже з його використанням сучасними підлітками здійснюються більшість повсякденних дій: спілкування у соціальних мережах, переглядання фільмів, розваги, пошук потрібної інформації, прослуховування музики тощо. Тому залучення технологій з використанням мобільного телефону на уроках додатково заохотить школярів до вивчення вашого предмету!

Приклад віртуальної бібліотеки, яку можна розмістити безпосередньо на стіні коридору школи чи у навчальному кабінеті

За допомогою QR-кодів можна урізноманітнити навчальний процес наступним чином:

• кодування посилань на домашні завдання чи практичні роботи(наприклад, якщо їх виконання передбачає використання гугл-форми, гугл-диску тощо);
• проведення квесту, підказки до кожної схованки якого будуть зашифровані у вигляді відповідного QR-коду;
• організація виставки у класі чи коридорами школи, інформацію до експонатів якої можна отримати після сканування відповідного QR-коду.
• розміщення коридорами школи відповідних кодів, кожний з яких буде містити посилання на непересічні факти, цікаві статті тощо;
• розміщення кодів на підручниках чи книгах у бібліотеці з посиланнями доступу до електронної версії відповідного видання.

Приклад підказки до квесту з використанням QR-кодів, яка розміщена на тротуарі

На цьому ідеї не обмежуються! Формат використання такого кодування може бути значно різноманітнішим!

Проект «На Урок» рекомендує інструменти для генерації QR-кодів

Існують спеціальні програми як для створення відповідних кодів, так і для їх миттєвого сканування. З легкістю створити код можна з використанням програми QRcodes.

За допомогою цієї програми можна кодувати таку інформацію:

• текст;
• візитівка;
• посилання;
• E-mail;
• SMS;
• GPS координати.

Переваги QRcodes:

• програма безкоштовна;
• інтуїтивно зрозумілий інтерфейс;
• функція комбінування кольорів фону та кодованого зображення;
• можливість обрання розміру та кута повороту QR-коду.

Також для створення власних кодів можна використовувати Qr-code generator. Ця програма передбачає дещо ширший діапазон можливостей (створення статичного чи динамічного кодів, додавання логотипу, можливість вивантаження растрового та векторного зображення коду тощо). Однак, на відміну від QRcodes, цей сервіс за виключенням стартової сторінки, є англомовний.

Інструменти для сканування QR-кодів

На сервісах Google Play та App Store можна знайти безліч програм, які створенні для сканування QR-кодів.

Ми обрали програми, які, на наш погляд, мають значні переваги:

• безкоштовні;
• мають зручний інтерфейс;
• працюють одночасно зі штрих-кодами та QR-кодами;
• можливість працювати з мінімальною роздільною здатністю зображень;
• підтримка широкого діапазону розширень кодів;
• постійно оновлюються розробниками.

---

Використання QR-кодів дозволить урізноманітнити навчальний процес. До того ж, залучення новітніх технологій у навчальний процес дозволить збільшити зацікавленість школярів до навчання, а для вас може стати зручною формою організації навчального процесу. А щоб більш детально дізнатися про практичне використання QR-кодів рекомендуємо зареєсруватися на вебінар 14.08 о 18.00 «QR-коди в освітній діяльності – перший крок у доповнену реальність»

Ще раз про хмарні технології в освіті ( до 3 засідання)

 Використання on- line ігор і вправ на уроках літератури (з досвіду роботи Шевчук В.І.) Інтерактивна дошка.  Використання гугл-форм  на уроках укр л-ри, мови - синтксис, службові  частини мови, інтерактивне відео, інтерактивні робочі аркуші, електронні книги, ментальні карти (до 2 засідання)

 Рівень  ІКТ-компетентності  педагога в підготовці до уроку( з виступу ) 2 засідання

 Основні аспекти компетентності:

*      наявність достатнього рівня функціональної грамотності у сфері ІКТ;

*      ефективне обґрунтоване застосування ІКТ і цифрових освітніх ресур­сів у діяльності для вирішення професіональних, соціальних та особистісних завдань;

*      розуміння ІКТ як основи розвитку суб'єктів інформаційного суспіль­ства, здатних до створення знань, що вміють оперувати масивами інформації для отримання нового інтелектуального або діяльнісного результату.

Слід зазначити, що ІКТ-компетентним учителем вважають не лише того, у якого є різні посвідчення про відповідну ІКТ-підготовку, а і наявні знання і вміння втілювати ці знання в педагогічну діяльність.

ВИМОГИ ЩОДО ВМІНЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ВИКОРИСТАННІ ІКТ

Кожен учитель загальноосвітнього навчально­го закладу, незалежно від ступеня, типу, форми власності закладу та рівня своєї кваліфікації, му­сить уміти орієнтуватися в інформаційному про­сторі, отримувати інформацію й оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Ураховуючи лист МОНМС України про стовідсоткове оволо­діння вчителями основ інформаційно-комунікаційних технологій, кожен педагог загальноосвіт­нього навчального закладу мусить уміти:

*      створювати: текстові документи, таблиці, ма­люнки, діаграми, презентації;

*      використовувати: Інтернет-технології, локаль­ні мережі, бази даних;

*     здійснювати: анкетування, діагностування, тестування, пошук необхідної інформації в мережі Інтернет;

*     розробляти власні електронні продукти (роз­робки уроків, демонстраційний матеріал);

*      поєднувати готові електронні продукти (елек­тронні підручники, енциклопедії, навчальні програми, демонстраційні програми тощо) у своїй професійній діяльності.

На сьогоднішній день є різні діагностичні карти, які дозволяють кожному вчителеві відрефлексувати власну діяльність, визначити рівень сформованості ІКТ-компетентності. Рівні оволодіння інформаційною компетенцією:

елементарний-засвоєння на початковому рівні необхідної інформації;

базовий - володіння оптимальним обсягом інформації, необхідним для засвоєння основного навчального змісту;

вміння критично осмислювати масиви інформації ; порівнювати фрагменти з різних джерел на одну тематику; визначати їх достовірність; вилучати інформацію, яка потрібна для роботи;

узагальнювати її;

творчий-перeдбачає створення власного інтелектуального продукту на основі отриманої та перетвореної інформації.Пропоную одну з діагностичних карт сформованості інформаційно-комунікативної компетентності. Шкала оцінювання: 3 бали — високий рівень, 2 бали — середній рівень, 1 бал — низький рівень, 0 — від­сутність показника.

Учителі, які відповідають високому рівню (за цією шкалою балів), претендують на кваліфі­каційну категорію «спеціаліст вищої категорії», се­редньому рівню (диференційовано від видів ІКТ- компетентності) — «спеціаліст першої категорії»

і «спеціаліст другої категорії», низькому рівню — кваліфікаційна категорія «спеціаліст». Відповідно до кваліфікаційної категорії можна застосовувати середній бал.

Пропоную аналіз уроку з ви­користанням ІКТ.

АНАЛІЗ УРОКУ З ВИКОРИСТАННЯМ ІКТ

Учитель: _____________________

Предмет, клас: ________________

1. Особистий внесок учителя в розробку уроку з використанням ІКТ:

0— використовувалися існуючі освітні ре­сурси;

1— застосовувалася адаптована методика ви­користання засобів ІКТ;

2— застосовувалася авторська методика ви­користання засобів ІКТ.

2. Форма використання програмного забезпечення:

0— вибрана форма використання засобів ІКТ не сприяє розв'язанню дидактичних задач;

1— вибрана форма використання засобів ІКТ сприяє розв'язанню окремих завдань уроку (на­вчальних, або розвиваючих, або виховних);

2— вибрана форма використання засобів ІКТ сприяє розв'язанню всіх завдань уроку (навчаль­них, розвивальних, виховних).

 3. Організація діяльності учнів на уроці:

0— використання засобів ІКТ знижує ефек­тивність навчальної діяльності учнів;

1— ефективність навчальної діяльності учнів відповідає традиційному уроку;

2— підвищується ефективність навчальної діяльності учнів.

4. Рівень методичної підготовки вчителя в галузі використання засобів ІКТ:

0— недостатній рівень методичної підготовки вчителя;

1— достатній рівень методичної підготовки вчителя;

2— високий рівень методичної підготовки вчителя, яскраво виражений індивідуальний стиль роботи вчителя.

5. Вплив інформаційних технологій на результативність:

— штучне впровадження в урок засобів ІКТ;

— фрагментарне використання засобів ІКТ (незначний вплив на досягнення дидактичних ці­лей уроку);

— системне використання засобів ІКТ (ін­тегроване у зміст уроку).

6. Індивідуалізація навчання за рахунок використання засобів ІКТ:

— використання ІКТ не сприяє індивідуа­лізації навчання;

— використання засобів ІКТ частково під­вищує ступінь індивідуалізації навчання;

— використання ІКТ спрямоване на індиві­дуалізацію навчання.

7. Дотримання санітарно-гігієнічних вимог:

— порушені санітарно-гігієнічні вимоги до проведення уроку в комп'ютерному класі;

— обладнання класу відповідає санітар­но-гігієнічним вимогам до проведення уроку в комп'ютерному класі;

— обладнання та робота учнів відповідають санітарно-гігієнічним вимогам до проведення уроку в комп'ютерному класі або мультимедійному центрі.

Головний критерій в оцінці уроків: чи під­вищується ефективність уроку за рахунок вико­ристання засобів ІКТ та ЦОР (визначається перш за все активністю учнів та інтенсивністю навчаль­но-виховного процесу, результативністю та досяг­неннями в пошуково-дослідницький діяльності).

Примітка. Зазначити відповідний бал, знайти загальну суму. Від 12 до 14 балів — високий рі­вень, від 11 до 9 — середній рівень, нижче 9 — критичний рівень.

Висновок:

Можливі види застосованих робіт: презента­ції, мультимедіа, стандартні програми (Word, ЕхсеІ, РошегРоіпї, РаЬІізЬег), спеціалізовані програми (на­приклад, МаthLаЬ, GRAN, Марle тощо), програми для проведення тестів, педагогічні програмні засоби (ППЗ), електронні підручники, планшети, колекція цифрових освітніх ресурсів (ЦОР) мережі Інтернет (наприклад, бібліотека електронних наочних посібни­ків), інтерактивна дошка, електронний класний жур­нал, використання локальної мережі, телекомунікації.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій, цифрових освітніх ресурсів у про­фесійній діяльності педагога оптимізує зміст на­вчання, модернізує методи та форми організації навчального процесу, забезпечує високий науко­вий і методичний рівень викладання, індивідуаль­ний підхід у навчанні, підвищенні ефективності та якості надання освітніх послуг.

Теоретичне питання до  1 засідання

Для того, щоби вивчення було найбільш ефективним,

учень повинен самостійно відкрити настільки велику частину виучуваного матеріалу, наскільки це за цих обставин можливо.

Д.Пойа

Сучасний урок — це далеко не одноманітна та єдина структурно-змістова схема. Тому кожний кон­кретний учитель визначає для себе ті форми роботи, які для нього найприйнятніші, відповідають тій парадигмі, якій він віддає перева­гу в роботі. Саме урок — те місце, де відбуваються основні процеси навчання, виховання й розвитку особистості.

Урок — це логічно закін­чений, цілісний, обмежений певними   рамками   відрізок навчально-виховного процесу. Водночас — це дзеркало за­гальної педагогічної культури вчителя, мірило його інтелекту­ального скарбу, показник його кругозору, ерудиції.

За попередні роки змінилося багато педагогічних цінностей. З'явилися не тільки нові завдан­ня, а й нові засоби навчання. Головне, що сьогодні урок роз­глядають не тільки як діяльність учителя чи як форму навчання, а й як діяльність учня, інакше ка­жучи, вміння.

У методичній літературі визна­чають чотири блоки вимог до су­часного уроку: загальнопедагогічні вимоги, дидактичні вимоги, психо­логічні вимоги, гігієнічні вимоги.

Перший блок. Загальнопеда­гогічні вимоги.

 • Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

 • Урахування вікових та інди­відуальних особливостей учнів.

• Орієнтація на процес на­вчання.

• Тривимірне навчання.

• Створення емоційно-акту­ального тла навчання.

• Педагогічний такт і культура мови;

• Пізнавальна самостійність учнів.

• Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань Уроку.

Другий блок. Дидактичні ви­моги.

• Раціональне використання кожної хвилини уроку.

• Раціональна єдність словес­них, наукових і практичних мето­дів навчання.

• Використання активних ме­тодів навчання.

• Зв'язок з раніше вивченим досвідом, набутим учнем.

• Формування умінь учнів са­мостійно здобувати знання й за­стосовувати їх практично.

• Індивідуалізація, диференці­ація та інтенсифікація навчально­го процесу.

• Використання сценарних варіантів уроку, які є носіями інформації.

• Створення умов для успіш­ного навчання учнів.

• Чітке формулювання освітніх завдань загалом і складових еле­ментів, їх зв'язок з розвивальними і виховними завданнями.

• Вибір форм організації, що забезпечує максимальну самостій­ність у навчанні учнів.

• Реалізація на уроці всіх ди­дактичних принципів.

• Організоване закінчення уроку.

• Здійснення міжпредметиих зв'язків.

• Врахування принципів дифе­ренціації та індивідуалізації

блок. Психоло­гічні вимоги.

• Урахування психоло­гічних особливостей кожно­го учня.

• Нормальний психоло­гічний стан і стійкий настрій учителя та учнів.

• Вимогливість і доброзичли­вість учителя та учнів.

    • Педагогічна етика і психоло­гічний такт.

Четвертий блок. Гігієнічні ви­моги.

• Дотримання температурного режиму.

• Нормативність освітлення класного приміщення.

• Провітрювання*

• Відповідність шкільних ме­блів вимогам нормативів.

• Чергування видів навчальної роботи.

• Запобігання перевантажен­ню, стомлюваності школярів.

До необхідних компонентів су­часного уроку можна також відне­сти організаційну, психологічну, виховну та санітарно-гігієнічну складові уроку. 

Організаційна складова уроку

Організація уроку є одним з основних аспектів.

Мета організації полягає в за­безпеченні успішної реалізації змісту та завдань навчання, умов для ефективної взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі.

Організація педагогічної ді­яльності вчителя на уроці перед­бачає: постановку доцільної та ра­ціональної мети і завдань навчан­ня; мотивацію спільної діяльності учнів та вчителя; планування, нор­мування, діагностування, прогно­зування, стимулювання, контроль і корекцію процесу навчання та його результативності; викорис­тання раціональної та ефективної технології навчання.

Організаційний аспект уроку характеризується його основними компонентами:

• структура уроку;

• організація навчального матеріалу;

• організація педагогічної ді­яльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів;

•   організація   навчально-матеріального забезпечення та технічного оснащення уроку;

• використання часу на уроці. Учені та практики вирізняють два аспекти організації: впорядко­ваність та спрямованість. Упо­рядкованість визначається кількісно як величина організованості сис­теми, тобто її певний стан. Спрямо­ваність характеризує відповідність чи невідповідність організації умо­вам навколишнього середовища. З погляду забезпечення впорядкова­ності уроку, організація передбачає раціональність його структури в цілому і структурних компонентів зокрема; педагогічної діяльності вчителя, навчально-пізнавальної ді­яльності учнів, взаємин між ними; матеріально-технічне оснащення уроку, раціональне використання часу на уроці.

У типовому комбінованому уроці основними структурними компонентами є:

 • перевірка домашнього завдання;

 • актуалізація опорних на­вчальних досягнень учнів;

 • вивчення нового матеріалу;

 • контроль та корекція нав­чально-пізнавальної діяльності учнів та її результативність;

• підсумки уроку;

• домашнє завдання.

Незалежно від специфіки струк­тури уроку, його організаційний аспект включає: організацію пере­вірки домашнього завдання; по­становку проміжних завдань і за­вдань навчання; організацію зміс­ту навчального матеріалу; органі­зацію спільної діяльності вчителя та учнів; навчально-методичного забезпечення уроку; забезпечення оптимального дозування витра­ти часу на кожний структурний компонент уроку і вид навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Стосунки між учителем і учнем встановлюються як суб'єктно-суб'єктні. За цих умов учень висту­пає як активна діяльнісна одиниця навчально-виховного процесу — суб'єкт і замовник знань, тобто як індивід, якому притаманні індиві­дуальні особливості (темперамент, пам'ять, мислення, уява, потреби, соціальна орієнтація), інтереси та запити.

Система параметрів, що ха­рактеризує організацію закріп­лення, систематизації та уза­гальнення знань учнів:

• постановка та реалізація мети і завдань закріплення, системати­зації, узагальнення знань учнів;

• визначення в змісті навчаль­ного матеріалу основного, істот­ного, що підлягає закріпленню, систематизації та узагальненню;

• навчально-матеріальне забез­печення, закріплення, системати­зація та узагальнення знань учнів (наочність, роздатковий дидак­тичний матеріал, ТНЗ, реактиви тощо);

• забезпечення оптимальної працездатності учнів у процесі закріплення, систематизації та. узагальнення знань (зміна видів діяльності, психологічна розряд­ка, фізкультхвилинка, музична пауза);

• забезпечення раціональної організації зворотного зв'язку в процесі закріплення, систематиза­ції й узагальнення знань учнів;

• організація контролю та ко­рекції знань учнів у процесі їх закріплення,  систематизації  й узагальнення;

• взаємозв'язок закріплених, систематизованих та узагальне­них знань учнів з домашнім за­вданням.

Психологічна складова

Психологічна складова уроку базується на таких тезах:

• Урок проводять не заради самого уроку, а заради того, щоб впливати на особистість учня (формувати інтелектуальні, мо­ральні та інші риси особистості).

• Зміни в структурі особистос­ті відбуваються лише тоді, коли учень діє за внутрішнім покликан­ням, а звідси висновок: учителеві необхідно стимулювати пізнаваль­ну активність та інтереси учня.

• Виховуючи, навчання не можна зводити до виховних мо­ментів уроку; всі елементи уроку мусять бути виховними за своєю суттю.

•  Центральний компонент будь-якого уроку — організація пізнавальної діяльності учнів, де провідними пізнавальними проце­сами є мислення та уява.

• Успіх навчання залежить не тільки від зовнішніх чинників (зміст, методика, майстерність учителя тощо), а й від внутрішніх умов, тобто індивідуально-психо­логічних особливостей учнів.

Отже, з позицій психологічної складової уроку, сучасний урок має враховувати: психологічну мету, стиль уроку, організація пізнавальної діяльності учнів, організованість учнів та врахуван­ня їхніх вікових особливостей.

Виховна складова уроку

Системний підхід як методоло­гічна основа організації виховання учнів на уроці передбачає:

• постановку виховних мети і завдань на уроці;

• виявлення та раціональну ре­алізацію виховного потенціалу на­вчального матеріалу;

• визначення комплексу до­мінуючих компонентів виховної системи і зосередження пере­важної уваги на ньому в процесі навчання;

• визначення та використання педагогічного доцільного ком­плексу принципів/виховання, оптимальних шляхів її реалізації;

• вибір і використання ефек­тивних методів впливу на особис­тість учня в процесі навчання;

• забезпечення взаємодії вну­трішніх і зовнішніх чинників ви­ховного впливу на учнів;

• раціональність управління виховним процесом на уроці;

• оцінка ефективності вихо­вання учнів на уроці, концепції -змісту, форм і методів виховання учнів у процесі навчання.

До основних компонентів ви­ховного аспекту уроку належать:

національне, моральне, розумове, трудове, фізичне, естетичне, еко­номічне та валеологічне вихован­ня.

Санітарно-гігієнічна складова уроку

На санітарно-гігієнічний аспект уроку впливають не лише чинники безпосередньо самого уроку, його зміст і методики навчання, а й ба­гато інших зовнішніх чинників, які тією чи іншою мірою вплива­ють на його якість та зумовлюють її. До таких належать:

• гігієна навчальних примі­щень, праці вчителя та учнів;

• фізіологічно-гігієнічні передумо­ви організації процесу навчання;

• організація та зміст гігієніч­ного навчання й виховання учнів;

• запобігання перевантажен­ню, стомлюваності школярів.

Розумове виховання учнів у процесі навчання

Розумове виховання — один із основних компонентів виховного аспекту уроку. Воно передбачає набування знань і формування на­укового світогляду, розвиток піз­навальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й по­треби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, застосуванні їх на прак­тиці.

Розумове виховання не зво­диться до накопичення певного обсягу знань. Процес здобуття знань стає чинником розумового виховання лише за умови, коли набуті знання трансформуються в особисті переконання, стають духовним багатством людини, яке відтворюється в її житті та праці, в соціальній активності та інтересах.

Мета розумового виховання — розвиток творчих здібностей учнів та формування світогляду.

Основні завдання розумового вихованням

• розвиток мислення, уміння пояснювати суть явищ та вико­ристовувати їх у практичній ді­яльності;

• забезпечення гармонійної єдності розвитку мислення, почут­тів, волі та діяльності;

• розвиток та формування до­слідницьких умінь (спостережен­ня, аналіз, синтез, узагальнення, проектування, прогнозування, мо­делювання тощо);

в розвиток допитливості, по­тягу до знань;

• формування в учнів уміння активно сприймати світ, керувати­ся в практичній діяльності власни­ми переконаннями.

Серцевиною розумового ви­ховання є формування світо­гляду. Формування наукового світогляду залежить від того, наскільки глибоко усвідомлю­ють учні провідні ідеї основ наук. Ознаками сформованості світогляду є вміння учнів дово­дити, стверджувати, відстоюва­ти свою позицію. Отже, основ­ними  структурними  компо­нентами світогляду є наукові знання (об'єктивний чинник), погляди, переконання, ідеали (суб'єктивні чинники).

Дидактичні та виховні умови, що сприяють переведенню знань учнів у погляди, переконання, іде­али, такі:

• глибока наукова доказо­вість, логічна переконливість і несуперечливість усіх теоретич­них висновків і фактів світогляд­ного характеру;

• надання навчанню високого ідейно-політичного спрямування;

• дотримання принципу істо­ризму під час вивчення програм­ного матеріалу;

• розвиток пізнавальної ак­тивності й самостійності учнів у процесі навчання та в позаурочній діяльності;

• збудження емоційного став­лення учнів до теми, яку вивчають на уроці;

• тісний зв'язок навчання з життям, залучення учнів до актив­ної трудової діяльності;

• залучення учнів до суспіль­не корисної праці;

• особистісні риси вчителя, його погляди та переконання.

До системи оцінних параме­трів розумового виховання учнів ми відносимо:

• знання вчителем суті, мети, завдань та принципів розумового виховання учнів;

• виявлення та реалізація по­тенціальних можливостей змісту навчального матеріалу для розу­мового виховання учнів (розвитку мислення, уяви та інших психіч­них процесів);

• зміст та методи формування в учнів поглядів, переконань, ідеа­лу на підставі на підставі набутих на уроці знань з основ наук;

• забезпечення на уроці дидак­тичних та виховних умов переве­дення знань учнів у погляди, пере­конання, ідеали;

• залучення талановитих та обдарованих учнів до поглибленого вивчення окремих предметів, курсів, спецкурсів, факультативів, предметних гуртків;

• сформованість «інтелекту­ального фону» класу, де куль­тивуються знання та самостійна творчо-пошукова, навчально-піз­навальна діяльність учнів;

• інтеграція змісту окремих на­вчальних предметів як важливий чинник формування в учнів мате­ріалістичного світогляду.

Пам'ятка вчителю щодо підготовки та реалізації організаційного аспекту сучасного уроку

Організація структури уроку:

• чітко визначити структур­ні компоненти уроку залежно від його типу;

• продумати організацію кож­ного структурного компонента уроку, визначивши його місце в загальній композиції уроку, про­міжні завдання, зміст, методи і за­соби навчання;

• відібрати для кожного струк­турного компонента уроку адек­ватні форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

• забезпечити мобілізацію інте­лектуальних, фізичних та емоцій­них ресурсів суб'єктів навчально-виховного процесу на кожному етапі уроку.

Організація навчального ма­теріалу:

• підібрати (розробити) на­вчальний матеріал, що відповідає темі, меті та завданням уроку;

• здійснити логіко-структур-ний аналіз змісту теми, з'ясувавши її дидактичні та методичні особли­вості;

• ранжирувати та структурувати навчальний матеріал для уроку в цілому і на кожний його етап зокрема;

• визначити в змісті навчаль­ного матеріалу основне, істотне, що підлягатиме обов'язковому засвоєнню;

• визначити в змісті дидактич­ного матеріалу описувальну, по­яснювальну інструктивну інфор­мацію;

• унормувати навчальний ма­теріал для уроку в цілому та кож­ного його структурного компонен­та за змістом, обсягом, часом;

• здійснення міжпредметних зв'язків;

• врахування принципів дифе­ренціації та індивідуалізації;

• визначити зміст та обсяг до­машнього завдання, відповідний темі уроку.

Організація педагогічної ді­яльності вчителя та навчально-пізнавальної діяльності учнів пе­редбачає:

• наявність поурочного плану, класного журналу, учнівських зо­шитів, підручника, словників, до­відкової літератури, навчальних посібників, комплектів роздаткового дидактичного матеріалу;

• відповідність змісту педаго­гічної діяльності вчителя постав­леним меті й завданням уроку;

• раціональна постановка вчи­телем мети і завдань діяльності, сприйняття й осмислення їх учня­ми, спрямування навчальної діяль­ності та досягнення мети;

• мотивація наступної спіль­ної діяльності вчителя та учнів на уроці;

• планування, нормування, конструювання, прогнозування діяльності вчителя та учнів на уроці;

• озброєння учнів раціо­нальними способами навчально-пізнавальної діяльності;

• контроль, самоконтроль, вза­ємоконтроль та корекція діяльності вчителя й учнів, її результативність;

• наявність навчальних матері­алів різного рівня складності, за­вдяки яким учень має можливість обрати свій рівень;

• обладнання робочих місць учителя та учнів відповідно до стандартних гігієнічних вимог і вимог ергономіки (зручності та швидкодії у використанні);

• раціональний розподіл та використання часу на окремі види діяльності вчителя та учнів на уроці.

Організація навчально-мето­дичного забезпечення та осна­щення уроку:

• обладнання уроку (наявність на робочих місцях учителя та учнів підручників, іншої навчально-методичної літератури, навчально­го приладдя), роздаткового дидак­тичного матеріалу, інструктивних карток тощо;

• оснащення уроку необхід­ною та достатньою наочністю, ТНЗ, аудіовізуальними засобами, комп'ютерами;

• організація діяльності учнів-помічників учителя (лаборанта, демонстратора, консультанта).

Раціональність витрат часу на організацію праці вчителя та учнів на уроці передбачає:

• вчасний початок уроку;

• оптимальність витрат часу на взаємне привітання, перевірку від­сутніх учнів, огляд санітарного ста­ну класу та зовнішнього виду учнів;

• витрати часу на «входження» в навчальну працю;

• чітке дозування та корек­ція витрат часу на окремі етапи уроку;

• витрати часу на окремі види педагогічної діяльності вчителя (організаційну, навчальну, стиму­ляційну, контрольну);

• витрати часу на окремі види навчально-пізнавальної діяльності учнів (організацію, планування, нормування, творчу самостійну діяльність, практичну діяльність тощо);

• вчасне завершення уроку, за­безпечення організованого відпо­чинку учнів на перерві, провітрю­вання класного приміщення.

Вимоги до сучасного уроку

1. Знання об'єктивних законів психології навчання й принципів дидактики (науковості, систе­матичності та послідовності на­вчання, наочності та доступності, свідомості та активності, міцнос­ті та ґрунтовності знань, індиві­дуального підходу в навчанні).

2. Високий рівень науковості, тобто відповідність змісту уроку сучасних досягнень науки і про­цесу навчання — останнім до­сягненням педагогіки, психології навчання.

3. Систематичний і цілеспря­мований контроль за якістю знань учнів, вироблення навичок та вмінь, за оцінюванням знань учнів.  

4. Чітка дидактична цілеспря­мованість. Учні повинні знати як головну мету уроку, так і конкрет­ну мету кожного виконуваного за­вдання.

5. На основі сформованих знань, умінь та навичок учнів учи­ти їх використовувати раціональні способи пізнавальної та практичної діяльності, формувати у школя­рів культуру праці, вміння вчитися (самостійна робота з підручником, книгою, довідковою літературою, складання простого і розгорнуто­го плану, тези, конспект, доповідь, працювати за інструкцією, само­контроль).

6. Чітка структура уроку, що визначається змістом навчання, дидактичною метою, рівнем під­готовленості учнів, засобами та методами навчання, вимогами гігієни розумової праці та психо­логії навчання.

7. Педагогічна доцільність добору різноманітних засобів і прийомів навчання для уро­ку в цілому і для кожного його етапу, що забезпечує активну пізнавальну діяльність учнів;

відповідність методів навчання дидактичній меті, віковим осо­бливостям учнів і рівню їхньої теоретичної та практичної під­готовленості. Широке засто­сування проблемного, дослід­ницького методів навчання.

8. Нестандартні форми прове­дення уроку і заходи, які сприя­ють їх впровадженню.

9. Здійснення міжпредметних зв'язків.

10. Врахування принципів ди­ференціації та індивідуалізації.

11. Дотримання вимог гігієни розумової праці учнів і шкільної гігієни. Запобігання переванта­женню, стомлюваності школя­рів.

12. Створення оптимального психологічного режиму на уро­ці (атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння, довіри, всебіч­ного заохочення пізнавальних зусиль учнів).

13. Дотримання технологіч­них вимог (робоче місце вчителя та учня, мобілізуючий початок уроку, раціональне використан­ня класної дошки, наочності, технічних засобів навчання, чіт­ке дозування навчальної праці на кожному етапі уроку з урахуван­ням індивідуальних можливос­тей учнів).

14. Культура вчителя, широ­кий діапазон його знань, інтелек­туальний рівень.

15. Результативність уро­ку (ступінь досягнення мети, якість знань та рівень сформованості умінь і навичок, пози­тивні зміни в розвитку і вихо­ванні учнів).

Проблеми уроку

1. Тематичний принцип підго­товки і проведення уроків:

• постановки дидактичних, розвивальних і виховних завдань до всієї теми;

• визначення опорних знань, умінь і навичок;

• структурування навчального матеріалу з метою використання його для реалізації розвивальних завдань.

2. Диференціація навчально-виховного процесу:

• поділ класу на динамічні гру­пи за рівнем розвитку учнів;

• диференційована допомога учням під час сприймання нових знань, формування практичних умінь і навичок;

• ускладнення або послаблен­ня змісту навчального матеріалу (організація навчання в зоні най­ближчого розумового розвитку);

• перерозподіл часу на засво­єння матеріалу залежно від рівня розвитку учнів групи;

• диференціація домашніх за­вдань, контрольних робіт.

3. Об'єктивність оцінювання знань.

4. Використання методів і при­йомів інформаційно-пошукового типу засвоєння знань.

5. Лекційно-практична форма занять у старших класах.